"Дід Микита, баба Влита,
Очеретом хата вкрита"
ПІЧКА МИКИТА ТИМОФІЙОВИЧ народився в 1894 році в с.Скоці Переяславського повіту, Полтавської губернії в родині хліборобів.
Дитинство та юнацькі роки пролетіли в тяжкій сільськогосподарській праці. Особливо подобалось маленькому Микиті випасати худобу. Весь сезон находячись на випасі він навіть навчився їх розуміти і з ними розмовляти. Може тому і подальше все своє життя, він присв'ятив тваринницькій справі.
З ранніх літ Микита допомагав батькам по господарству,та випасав чужу худобу чим і заробляв собі на життя. Закінчив церковно-парафіянську школу в с.Скопці, але на цьому навчання закінчилось. Під час Столипінської реформи, батку, Микити, вдалось, отримати позику, побудувати млин та організувати мукомельну справу. Долучився до цієї справи і Микита.
І можливо все було б інакше,..
Але буремні роки: - Жовтнева революція в 1917 році, комунізація, коллективізація внесли глобальні зміни в життя родини Микити. Зустрічаючи "нове життя" вони предають млин до колгоспу, продовжуючи вже мукомельну справу в колгоспі та доглядаючи вже, колгоспну худобу.
В 1925 році Микита Тимофійович одружується, і в 1926 році у них народжується дочка Оксана, а в 1928 році дочка Поліна.
Ще з дитинства Микита Тимофійович оволодів рідким даром, умів розмовляти у віршовій формі.
Їх зібралась ціла свита - знать худоба буде сита,
Їх зібрався цілий рій, ще й Федорченко Андрій
До кожного випадку , пригоди ,події мав Микита Тимофійович в своєму запасі чи то вірш, чи то прислів'я, які так і вилітали з його уст:
- А Прокіп усе мудрує та в Хуртуни батракує,
А Горпина як та пава, має воза,має сані.
- Проклятий кінь, чуть не зробив мені амінь
Від проклятого копита і сила не та.
- Ходив в ларьок,
Тепер жизнь не та, у ларку всього хвата.
Купив пачку маргарину і сахару торбину, хліба-паску
і дріжджів на закваску.
Пережила Родина Микити Тимофійовича і тяжкі роки колективізації, голоду 1932-1933 років, втрата була велика - залишився він один без дружини, з двома дітками на руках.
На початку Великої вітчизняної війни, влітку 1941 року, Микиту Тимофійовича, правління колгоспу зобов'язало відігнати колгоспну худобу, в глибину України, аж до Харківа.
Майже 400 кілометрів, з помічниками, Микита Тимофійович перегнав стадо і передав його місцевій владі в цілісності і відповідній кількості , та й ще вспів повернутись до рідної хати.
Та не надовго затримався Микита Тимофійович вдома .Один із активістів села, пам'ятаючи гостре слово Микити: "Нема хліба, ні муки і "князь" Оникій без руки" - приніс йому повістку до лав Червоної Армії.
Так, в віці 47 років, Микита Тимофійович почав уже свій бойовий і трудовий внесок в справу перемоги в Великій Вітчизняній війні. Тяжкі часи відступу, участь в бойових операціях а потім трудова діяльність на військовому заводі, що виготовляв снаряди, в м. Горькому. І тільки в 1946 році доля усміхнулась Микиті Тимофійовичу і він повернувся додому. Але й тут чекала його тяжка праця по відновленню господарства колгоспу і села , як і більшість односельців..
Хатина згоріла під час війни, діти жили в землянці.
Маючи добру ваду, та звичний до гумору , працював Микита Тимофійович за трьох, мав найбільше трудоднів серед колгоспників села. Відбудував будинок та дав дорогу в життя двом свої донькам.
А ще запам'ятався Микита Тимофійович своїм відношенням до людей, своїм поетичним словом, та вдалими жартами.
Ще й сьогодні можна почути його крилаті вислови, які передаються із уст в уста жителями с. Веселинівка, як то:
- Була у мене корова, та не дуже здорова, так я її продав,
та дурак старий, бабі гроші віддав, а баба порахувала
в затишку, та положила на книжку, набрала собі на дві блузки,
а мені під носа дзуски.
- Сидить дід на пригорку та латає опорки,
А чого він лата - тому що на нові грошей не хвата.
- Федір на ДТ, так у нього діло не те,
а Михало не білорусі , ввесь час в русі,
привезе прицеп брекету, та й має свіжу монету…..
Летять роки,і тільки осоротіла хата нагадує,що тут проживав Микита Тимофійович - дотепник і сільський поет, трудар і хлібороб.
Залишити
свій коментар до статті
