Є інтелектуальною власністю автора, захищено Законом України «Про авторське право і суміжні права» , використання матеріалів з обов'язковим посиланням на автора та інформаційне джерело

О. М. Євдокименко

Найдавніша історія Баришівщини або Потрубіжжя – одна із колисок слов'ян

  Землі Потрубіжжя на яких розглядаються історичні події.

(карта-схема з давніми притоками Трубежа складена В.В. Логою на прохання автора)

На обкладинці картина яготинського художника М. Малинки «Полювання на мамонта».

Археологічний музей «Добраничівська стоянка» с. Добраничівка, Яготинський р-н.

Баришівка 2009

Макет підготовлений в ПП Start P r i nt

Оперативна поліграфія ПП Start P r i nt

Контрольний тираж

Хронологічна таблиця розвитку людини у Потрубіжжі.

  Вступ.

Від природнокліматичних, демографічних і політичних факторів залежали розвиток та процвітання давніх суспільств. Як вказує історія, безупинне погіршення зазначених чинників або одного із них, завжди призводило до соціальної кризи людських колективів до їх економічного занепаду та сходження із історичної сцени.

Найбільш вражаючим фактором для давніх землеробсько-скотарських народів було різке погіршення клімату. Неврожаї ослабляли економіку та порушували моральні устої (внутрішня небезпека) давніх спільнот. Але, як кажуть, одна біда не ходить, у більшості випадків виникала ще зовнішня небезпека від сильного та пристосованого до існуючих умов сусіда, що вів загалом примітивний, але мілітаризований спосіб життя. Для якого пограбування, насильство і вбивство заради засобів існування було «справою честі, доблесті і геройства». Приручивши коня та сівши на нього верхи, степові номади (кочівники) стають грізними супротивниками і дуже мобільними народами, які швидко знаходили для себе звичні умови проживання та відтворювали свою економіку. Під ударами войовничих кочівників, які хвиля за хвилею рухалися по степовому коридору, що простягався від Алтаю та до Дунаю, занепала не одна хліборобська та скотарська культура на землях сучасної України. Не маючи високих гір і необхідних військових навиків, які б захистили місцевий люд від озброєних вершників, населення землеробсько-скотарського укладу кидало обжиті місця або підпадало під владу цих кочових народів (занепад трипільської культури та мілітаризація частини її носіїв кочівниками). У той же час контакти із іншими культурами дозволяли кочовим народам покращувати свою економіку (розвиток виплавки металів, ковальської справи) та знаходити нові джерела для свого існування (контроль та супровід торгівлі - «царські скіфи» на землях України).

Оборонні споруди – Змійові вали, укріплені поселення і «протоміста» (Чорноліське, Суботівське, Мотронинське, Немирівське, Трахтемирівське городища на Правобережжі, Більське – на Лівобережжі та ін.), що будуються у різний час від степових областей України і майже до Києва, вказують на постійні загрози та зміни кордонів землеробсько-скотарських об`єднань: білогрудівської, чорноліської, скіфо-сколотської, зарубинецької культур, антів під тиском кочівників. Численні археологічні матеріали свідчать, що ці процеси на території сучасної України розпочалися понад 4,0 тис. років тому і не зупинялися більше 3,0 тис. років. У боротьбі та мирному співіснуванні місцевих і прибулих племен виникали нові етноси, що згодом утворювали союзи племен, переддержавні формування, культури яких то розквітали, то занепадали при появі нової хвилі кочівників. І тільки в кінці першого тисячоліття нашої ери, у напруженій боротьбі з аварами (обрами) та хозарами формується держава східних слов`ян – Руська Земля (Київська Русь).

Саме степові та частина лісостепових земель сучасної України були тією територією та місцем перегрупування сил, яка поглинала енергію кочових народів та змушувала їх прилучати місцеве населення для подальшого руху. Не відомо, якого розквіту досягла б цивілізація на землях України, якби не ці руйнівні демографічні процеси. Для прикладу, у той час, коли трипільська спільнота вже будувала двоповерхові будинки, виробляла надзвичайно красиві речі, мала астрономічний календар, почала створювати писемність тощо, давнє населення Західної Європи (сучасної Швейцарії, Франції) ще мешкало у землянках та печерах. Потрібно було більше тисячі років, щоб нащадки цих народів – кельти (гали) досягли такого розвитку як трипільці.

Трипільське, білогрудівське, чорноліське населення – ось головні попередники слов'ян на наших територіях. Якраз із чорнолісців, що потрапляють на межу скіфського та кельтського впливів (з усіх поглядів), утворюється скіфо-сколотська, а далі слов`янська зарубинецька культура, населення якої достатньо щільно проживало у Потрубіжжі (відомі поселення біля Селища, Пасічної, Коржів та в інших місцях).

Як бачимо «культура» і етногенез стародавнього населення України відзначалися складністю й багатолінійністю. В ідеологічному, етнопсихологічному, філософському, життєдіяльному планах слов'янин, а відтак і українець – не одвічна біологічна й історична даність, а результат тривалої еволюції людського життя на наших землях. Ми стали спадкоємцями усіх попередніх народів, котрі спільними зусиллями відтворили підвалини нашого способу життя та світогляду.

Наш край здавна цікавив і привертав увагу істориків і археологів. Частина матеріалів різного історичного часу з досліджень пам'яток Потрубіжжя становлять цінну колекцію Баришівського історико-краєзнавчого музею. Але найбільше їх у музеях Переяслава-Хмельницького (музей трипільської культури, археологічний музей) та Борисполя (історичний музей). Крім археологічних пам`яток, що знаходяться у музеях регіону та на території району, автор скористався монографіями Л.Л. Залізняка, М.Ю. Відейка, Ю.В. Павленка, записами А.П. Савчука, іншими публікаціями і писемними матеріалами, у яких розглядається найдавніша історія населення України та Потрубіжжя. Варто також доповнити, що читача знайомлять із узагальненими і тільки головними етапами розвитку населення на землях України. У той час, як опис розвитку слов`ян, для прикладу, тільки у Посуллі, на сусідніх від нас територіях, вимагає окремого популярного видання. Місцеві події, археологічні артефакти подаються у контексті тих давніх процесів, що дає нам можливість частково уявити найдавнішу історію нашого краю та зрозуміти, що вона є невід`ємною частинкою історії слов'янського і українського народів. На жаль, у нашому районі більше уваги приділяється об'єктам недалекого минулого і зовсім небагато тим об'єктам (курганам, городищам, поселенням), які є безцінними джерелами нашої давньої історії. Також відсутня повна карта археологічних пам'яток району, яка повинна була б бути у кожній сільській раді та доступна для широкого загалу населення. А місцеві нормативні акти, щодо захисту та збереження культурної спадщини разом з установчими документами - у кожного землекористувача чи підприємця. Ми глибоко переконані, що і в далекому майбутньому людям, які прийдуть нам на зміну, буде так саме близьке їх минуле, що є тепер нашою живою дійсністю, як нам тепер дороге і близьке все пережите на цій землі до нас. Тож будемо завжди вірними історичній пам'яті багатьох предків, які творили нашу історію, збережемо її, збережемо історичні об'єкти, що є на нашій території для наших дітей та внуків.

Значні зміни клімату та уявлення давньої людини.

Із геологічних, археологічних та інших матеріалів відомо, що на Землі через відповідні проміжки часу змінюється клімат. Є цикли потепління та похолодання. Наприклад, відомий нам 11-річний цикл зміни сонячної активності впливає на погоду на нашій планеті. Саме зараз розпочалися бурхливі енергетичні процеси на Сонці, що призведуть до потепління у наступні роки. Крім цього існують більш тривалі та значні за температурними змінами цикли. Накладання котрих та деяких природних явищ викликало надзвичайні зміни клімату, що спричиняли до масового руху народів, до його зникнення на більшості територій, до формування у свідомості людей існування грізних і могутніх сил, що стоять вище них та оточуючого світу.

Основною причиною змін клімату вважають довготривале знаходження на одній лінії центрів Сонця, Місяця і Землі, що повторюється через 1600 років (цикл Петтерсона). Цей цикл складається із трьох фаз: сухої, перехідної і вологої. Зараз закінчується волога фаза і людство у 21 столітті входить у суху фазу цього циклу.

Також на клімат впливають: припливні явища, що обумовлені силою Місяця і Сонця; великі виверження вулканів (винесення в атмосферу значних мас попелу); падіння на земну поверхню великих космічних тіл (вибух і винесення в атмосферу значної кількості пилу); цикли еволюції руху Землі – зміни швидкості її обертання, коливання земної вісі, зміни орбітальних параметрів; взаємодії у Сонячній системі, обумовлені загальним впливом положення планет (у тому числі цикл Петтерсона); зникнення магнітного екрана Землі під час вибухів (утворення) наднових зірок (проникнення космічної радіації на планету).

Як стверджують деякі вчені, характеристика «кінця світу» - землетруси, пожари, руйнування гір і островів, потоп, град, часті повторення затемнення Сонця і Місяця, порушення руху планет і зірок свідчить, що у людській пам`яті збереглися картини якогось жахливого природного явища, що відбулося на нашій планеті. Після чого, розпочалося відродження нового світу та суспільства.

Із ідеєю такого катаклізму (явища), за суттю та формою, також пов`язують давні поховальні обряди. Тіла знатних померлих повинні були воскреснути та забезпечити відродження світу після Страшного суду (продовження у християнській релігії), саме із-за цього для збереження їх тіл будувалися піраміди, насипалися та будувалися кургани. Лідери тогочасних суспільств - вожді, князі, кагани, царі, у розумінні своїх одноплемінників, мали над ними не тільки людську, але й сакральну владу. Тобто були ближчими до тих скритих і грізних сил природи ніж звичайні люди. Тому, саме вони повинні були виконати це призначення. Але не кожному із них тогочасні суспільства надавали таку шану. Неврожаї, поразки у боротьбі із ворогом тощо, тлумачилися древньою спільнотою як втрата їх лідером цих зв'язків. Після чого відбувалося фізичне усунення такої людини та вибори нового вождя. Такий звичай ще зберігся у хозар до 8 ст. н.е. Старість також була однією із причин зменшення сакральної сили лідера. У такому випадку він добровільно приносив себе у жертву або усувався від влади одноплемінниками (давні кельти).

Дохристиянські вірування наших пращурів не потрібно сприймати тільки як обожнювання сил природи, поклоніння перед ідолами та сакралізацію ними своїх вождів. Це була цілісна, у першу чергу, духовна система взаємовідносин тогочасної людини із оточуючим світом. Яка також несла через покоління моральні принципи, знання про навколишній світ, культурні надбання того чи іншого давнього народу. Тогочасна суспільна свідомість, якраз ґрунтувалася на вірі в існуванні богів і надприродних сил, від яких залежало життя людей та на можливості через магію обрядів вплинути на навколишнє середовище і керувати надприродними силами. Тільки завдяки цьому, люди ставали духовно сильнішими і змогли, не дивлячись на всі природні та інші катаклізми, вижити і створити у майбутньому нові цивілізації.

Мисливці на мамонтів та на північних оленів.

Під час кам'яного віку (палеоліту), що тривав від 3,0 млн. років до 6,0 тис. років тому відбувся останній період великого похолодання в Європі. Похолодання розпочалося більше 120 тис. років і закінчилося понад 18,0 тис. років тому. Льодовик вкрив значні площі Земної кулі, зокрема на Україні він досягнув широти сучасного Дніпропетровська. Зрозуміло, що наші території тоді були під значним шаром льоду і ніякого «розумного» життя там не було.

Але пройшов час, клімат змінився і льодовик почав танути та відходити. Близько 12 тис. років до н.е. середньоєвропейська низовина повністю звільняється від льоду. Встановлюються ландшафти, що мають характеристики холодних сухих степів. У зв'язку з широким розповсюдженням рослин Drias ostopetala цей період кам'яного віку людства отримав назву дріасового.

Дріасові природнокліматичні умови не мають прямих аналогів у сучасних північних пустинях, тундрі і альпійських луках. У той час у зоні північної півкулі утворилися специфічні природні умови, що характеризувалися низькими температурами (найвища в липні +10 0 С - +14 0 С) і значною сухістю повітря. У тілі льодовика були скуті величезні маси води, у результаті чого рівень Світового океану знизився на 130м. Поверхня льоду за своїм впливом на клімат приблизилася до впливу поверхні суші. Але на відміну від води (поверхні океану) лід дуже мало зволожує атмосферу і сильно відбиває сонячне проміння. Також замість теплих і вологих повітряних мас із Атлантики, які зараз приносять основну масу опадів до Європи, тоді дув північно-східний холодний і сухий вітер із льодовика. Кількість опадів, що випадала на нашій території не перебільшувала 200 мм – 300 мм за рік, а середньозимна температура була - мінус 30 0 С. ...

Завантажити всю книгу (pdf, 1.94Mb)

Залишити свій коментар до статті